О Шерик, Шерик…

antonsamoylenko 31.05.2017 в 17:17

В «Музеї Історії Києва» (вул. Богдана Хмельницького, 7) відкрилась масштабна виставка творів видатного художника сучасності Владислава Шерешевського, на якій представлені вибрані роботи майстра 2013-2017 років

Владислав Шерешевський, безумовно, вже давно і міцно укорінився в пантеоні вітчизняних художників, які визначають обличчя українського мистецтва останніх 25-ти років. При чому, він зайшов туди сам, не питаючи, чи є вільне місце, чи хтось із цим згоден – просто домовився із простором і заніс свої картини. Решту зробили талант і майстерність. Ну, ще трохи мистецтвознавці на кшталт мене :)

Мав чудову нагоду спостерігати за зростанням Слави із середини 90-х років до сьогодення. Так от, що я вам скажу любі друзі – якщо вправність живописця виразних фактур і тонких кольорових відтінків залишилась у Шерика на тому ж найвищому рівні, що й тоді, у 90-х, то глибина розуміння і бачення життя зросла неймовірно! Як таке можливо? А у Слави все можливо, бо немає жодного змісту або сенсу, який би він не препарував і не дав йому нове звучання.

Від напівандерграундного майстра зі сквот, який просував цінність окремо взятої роботи, він за 25 років трансформувався у гуру-сенсея живописного мейнстриму, що просуває, а іноді диктує цінність життя як такого.

Бува, зайдеш до нього в майстерню на БЖ потеревенити за футбол (Слава є давнім поціновувачем цієї гри, палким вболівальником київського «Динамо» та збірної України, але цю тему не чіпайте), а він наливає каву та показує на майже закінчену роботу, і лукаво посміхаючись каже – «ось, дивись, це буде така провокація, але щоб ніхто не здогадався…як тобі?» Мені дуже подобалося, і я розумів, що цим картинам, так чи інакше, вже уготоване місце на стіні та у серці якогось колекціонера, навіть якщо той лише тільки пішов у перший клас.

Слава вміє чекати, але не хоче залежати від примхливої долі, тому працює багато, наполегливо, і має в арсеналі живопис на будь-який естетичний та емоційний інтелект.

Він як сучасний Рубенс, тільки без підмайстрів, здатний за короткий період часу видавати на-гора цілі пласти власного доробку. При цьому, не втрачаючи якості, наділяючи кожен витвір могутньою енергетикою свідка епохи.

Йому не дуже цікава абстракція, бо він перш за все оповідач, який віртуозно оперує класичними живописними прийомами, і прагне розкривати певне явище, ідею, актуальну тенденцію.  

Він не прагне бути пророком, бо не визнає неминучість. Він є творцем реального і фактурного середовища,  як він його відчуває, і який кожен може змінити на свій смак і розсуд.  

Перш за все, вражає гумор, а радше іронія, з якою художник підходить до процесу твореннябудь-якої композиції. Він вміє іронізувати на грані, збуджуючи свідомість і уяву, але не ображаючи почуття. Сміливо знецінює те, що переоцінено, і звеличує те, що гідне величі. Швидко реагує на актуальні тенденції, створюючи арт-меми, які  фіксують частину історії, вкарбовану пензлем у полотно. Та як дитина грається словами і фразами, немов ніж у масло встромляючи їх у сучасний контекст, або підриваючи набридлу історичну традицію.

«Гоголь наш», «В контакте», «Київ вечірній», «Машина часу», «Ніч перед Різдвом», «Буде хліб і буде до хліба»…  Підписи до його робіт, написи на картинах – то окремий  жанр, і я не знаю другого такого майстра, в якого б назва картини, слова-вирази, що вписані в тканину полотна,  приймали б настільки жваву, а подекуди, визначальну роль в створенні змісту і контексту, надаючи живопису акцентованого вектору, а глядачеві – підказку, де шукати і як розуміти. Проте, впізнаваний символ або фраза слугують лише як привід звернути на це увагу, активувати нейронні канали мозку, що заліплений щоденною інформацією, та не здатен вже мислити творчо і критично.

«Гоголь наш»

«В контакте»

Справжня мета художника - це зруйнувати застигле бачення світу, нав’язаних цінностей, і розбурхатистереотипне мислення, спонукати глядача до перегляду застиглих уявлень, до вільного трактування будь-яких змістів, звільнити людину від тягаря визначеності та передбачуваності. 

«Київ вечірній»

Разом з тим, більшість його «провокацій» напрочуд елегантні і красиві по формі та виконанню. І, за бажанням, можна легко відсторонитись від назв, відійти на кілька кроків, і просто отримувати естетичне задоволення.

«Буде хліб і буде до хліба»

Він, як гедоніст-епікуреєць, смакує кожен свій мазок, неначе куштує шматочок вишуканого бісквіту. Не дивно, що Владислав Шерешевський створив власний кулінарний бренд в живописі. Його котлета по-київськи, сало з горілкою, різноманітні тістечка і ковбаси смакують ліпше за їстівні оригінали, бо не залежать від вправності шеф-кухара.

Але Слава може і вміє, як захоче, бути серйозним і відповідальним.   

Його образ Бабусі-України «Ще не вмерла», а на цій виставці представлена її еволюційна спадкоємиця «Посмішка» – це справжній живописний шедевр, код національної свідомості, відбиток народної  мудрості, що випромінює з глибини погляду, немов з надр самої землі-годувальниці, який увібрав у себе розмаїття етнічного колориту зі шляхетним одеським присмаком, львівським гонором, київською толерантністю, полтавською гостинністю…

«Посмішка»

В протилежній частині залу висить «Голда», видатна особистість ХХ сторіччя, перший прем’єр-міністр Ізраїлю. Вона споглядає зі стіни, немов промовляючи до українців - ми змогли піднятись та зрости у жорсткому ворожому середовищі, зможете й ви! Напевно, це кращий портрет Голди Меїр з тих, що були створені взагалі.

«Голда»

До речі, Слава хоче, щоб вона відправилась в Єрусалим у якості подарунка України Ізраїлю, та шукає спонсорів для здійснення цього задумку. Агов, заможні, це шанс зробити щось масштабне.

Кожна його картина на цій виставці – це окремий світ, цілісний епізод, явище, в якому закладені складові і координати життя-простору, в якому ми перебуваємо в кожен окремий момент. Зануритись у цей світ та спробувати на міцність власну уяву і  фантазію - то є справжня пригода, на яку із задоволенням запрошую усіх бажаючих!

Життя минає, СЛАВА лишається – написано в товстезному  каталозі, що вийшов до виставки. А я хочу закінчити цей опус наступною фразою: кожен справжній колекціонер-поціновувач сучасного українського мистецтва повинен мати в своїй збірці картину Владислава Шерешевського, як і кожен видатний український художник має замовити нарис у автора цих рядків ;)

 

Леонід Хомяков, мистецтвознавець

P.S. Виставка працюватиме до кінця червня 2017 року.

Ненаративний еволюціонер або Так говорив Блудов…

antonsamoylenko 19.05.2017 в 15:08

У видавництві  «АДЕФ-Україна» вийшов довгоочікуваний  альбом-каталог видатного українського художника Андрія Блудова, який містить роботи і проекти від початку його творчої кар’єри і до сьогодення.

19 травня, на «Книжковому Арсеналі», біля стенду видавництва відбулася презентація цього чудового фоліанту, під час якої можна було поспілкуватись з автором та отримати його автограф. В цей же день, в столичній галереї Mironova Gallery (пров. Лаврський, 9), відкрилась персональна виставка творів Андрія Блудова, яка триватиме до 10 червня.

Пролог

- Що ж, гляди, щоб вони прийняли від тебе твої скарби. Люди не довіряють самітникам і не вірять, що ми приходимо дарувати. 

Андрія знаю з 1993 року, коли майже юний митець прийшов до нашої гонористої студентської аудиторії в Академії мистецтв, щоб викладати нам, теоретикам, основи графіки. Він був ранимий і замріяний, іноді беззахисний, але дуже захоплений – самим процесом творення чогось нового.

- Давайте спробуємо разом зробити щось цікаве, - сказав він, і занурив нас у свою емоцію народження змісту…

Вже тоді я зрозумів, що Андрій Блудов не просто викладач, який  вміє малювати, а художник, який прагне відкривати нові стани і доносити їх звучання до людей. І це моє перше враження залишилось непохитним.

Трохи згодом, після виставок «METANOSIS» (1994) і, особливо, «Прозорої Міфотеки» (1995) він міцно увійшов до мого особистого «кадастру митців», за якими я уважно спостерігав на протязі всього часу зі студентських років.

«Давайте постараємось навчитись бути співналаштованими один до одного, і до предмету нашої творчості – тільки тоді в нас може вийти щось незвичайне», – так говорив Блудов.

Дія перша. Вектор

- Я несу людям дарунок! 
- Не давай їм нічого,- промовив святий. - Краще візьми у них дещицю і неси разом з ними - це буде їм найприємніше, якщо тільки сам ти матимеш від цього приємність! 

В жодному разі не претендуючи на лаври психоаналітика або медіума, візьму сміливість припустити, що в Андрієві, попри інші дуальності, завжди співіснували, змагалися одна з одною дві сутності – революціонера і еволюціоніста.

При чому, революціонер виступав з інтроверсійної, тобто внутрішньої позиції, а еволюціоніст – з екстраверсійної, спрямованою назовні.

Сприймати і впливати, засвоювати й інтерпретувати, всмоктувати й трансформувати, зламувати й змінювати, залишаючись у центрі самого себе…

Зрештою, майстер зумів об`єднати ці дві протилежні сутності в своїй творчості, і вперше синтез його втаємниченої дуальності яскраво втілився у проекті «Весняний вітер». Саме там, на старовинних київських пагорбах внутрішня жага змін витискалась назовні і зливалась із свіжим повітрям свободи, а стрімкий норд-ост, передвісник революцій і епохальних зламів, охолоджував голови та з подихом заходив до глибин єства, щоб оросити шлях еволюційного процесу.

 

Весняний вітер

Той вітер довгі роки слугував художнику вектором творчого шляху, спрямовував флюгер його пошуків в потрібному напрямку, був тим середовищем, що сплавляло усі відкриття та інсайти у єдиний, безперервний процес осягнення буття. Саме той процес, який майстер, «взявши дещицю в людей, несе разом з ними і йому це приємно».

«Межі внутрішнього і зовнішнього більше не існує, суб`єкт розчиняється в середовищі і, водночас, не середовище формує суб’єкта, а саме конструюється ним і під нього, стає його витвором», - так говорив Блудов.

Дія друга. Простір

- Заклинаю вас, брати мої, лишайтеся вірні землі і не вірте тим, хто каже вам про надземні надії! То отруйники - свідомі вони того чи ні. 

Усі ленд-артичні проекти Андрія Блудова слугують немов противагою його станковим штудіям. А з іншого боку, вони тонко віддзеркалюють  і доповнюють те, чого неможливо досягти у майстерні. Гортаючи каталог, можна відновити у пам`яті або просто уявити ті сміливі експерименти, які зміг втілити майстер  разом з колегами-однодумцями. 

Масштабні штучні трансформації простору допомогли художнику зрозуміти принципи його власної духовної трансформації.

Але найбільш метафізично простір, як на мене, виразився у серії «Периферія», де залізничні колії, постаючи з марева, немов енергетичні хвилі сингулярності пов`язують усі частини-атоми Всесвіту між собою. Ти - завжди в центрі простору, навіть якщо ти десь там, куди не доходить навіть світло.   

 

STATION «Переферія»

«Проте, навіть якщо ти загубився, варто лише вийти на пагорб, зловити вітер, який покаже напрямок на інший бік Всесвіту, де стоїть гостинна вежа, і  куди завжди можна повернутись, як у легендарну Золоту добу, коли всім було весело й добре…», - так говорив Блудов.

Дія третя. ЧАС

- Настає той час, коли людина вже не зможе пустити стріли своєї пристрасті вище і далі за людину, а тятива її лука розучиться бриніти! 
Кажу вам: треба ще мати хаос у собі, щоб спромогтись народити зірку-танцівницю. Кажу вам: ви ще маєте хаос у собі. 

 

Відображення 

Час у Блудова – той самий вільний вітер, хаос у собі, головний чинник революції і, разом з тим, сакральна кров його особистої, жертовної еволюції свідомості. Інтуїтивно допустивши, що часу як окремої субстанції, можливо, не існує, він, як колись Ейнштейн, спробував прийняти це за аксіому. Інтуїція «часу, якого не існує» нестримно захоплює художника за яку б тему він не брався, диктує умови його саморефлексій. Коли час стискається до маленької крапки, блискавичної миті, що закінчується не встигнувши розпочатись. Коли «час, якого не існує» залишається єдиним доказом існування самої особистості художника – і в цьому парадоксі народжується зміст.

Найбільш переконливо це відобразилось навіть не в проекті «Рухомість-нерухомість», де майстер виводить світ матеріального в позачасовий простір, нівелюючи будь-яке соціальне значення матерії, а в серії «Індостань». Час як єдина мить історії, де вмістились усі загадки, коди, штампи на тлі густого п’янкого запаху минулого, що немов застигло  у відбитку незворушного обличчя раджі. Але звідти вже насувається нова епоха і проглядаються обриси сучасних викликів.

Чудово, коли митцю від природи дана здібність передбачати, передчувати. Але треба мати сміливість та здатність конвертувати це у творчості. Та головне, що Андрій передбачив власну трансформацію.

«Рожевий дим розсіюється, і життя без ілюзій видається не дуже привабливим… Але візуалізована або озвучена вголос мрія раптом стає реальною і близькою», – так говорив Блудов.

Дія четверта. Людина

- Велич людини в тому, що вона - міст, а не мета', і любити в людині можна лиш те, що вона - перехід і загибель. Свідомість та розум - це знаряддя й іграшки; за ними стоїть ще "саме". "Саме" шукає й очима свідомості, прислухається й вухами духу. 

З образів-символів, образів-знаків, образів-інтерпретацій Андрій Блудов поступово підійшов до образу людини як цілісної, живої, конкретизованої субстанції.

Вся його еволюційна революційність постала у всій красі. Проект «Ганді» - то вершина сучасного мистецтва, рівня найбільших грандів, найкращих зразків проникнення у таємницю людського духу, тонкощів емоцій та душевних станів.

 

Ганді

В його Ганді є все – і перехід, і реінкарнічна загибель, і ностальгія, і віра, і якась тверда впевненість, що людство не з’їсть врешті-решт само себе, а схаменеться й повернеться до самого себе обличчям.

Саме тут, і це моє  глибоке переконання, на всю потужність розкривається справжній талант і потенціал Андрія, як майстра епохи, майстра-свідка, майстра–медіума, здатного передбачувати майбутнє і пробуджувати сплячу колективну свідомість і підсвідомість.

А перед «Ганді» був «Сіцзан», де Блудов вперше наважився не просто ретранслювати голоси-образи у їх первозданній сутності, як це було у «Голосах», а виявив здатність і мужність дати власну оцінку, поставити своє мірило справжності, людяності, щирості, відвертості. Але не як суддя, а як свідок. Це була його особиста революція в процесі еволюції.

 

Тибет «Сіцзан»

І як чарівне намисто, навколо могутнього торсу велетня Ганді,обертаються більш камерні, але не менш значущі серії, де людина стоїть на першому місці. Де художник заглядає в українську традицію, шукає тотожність образів предків з тим, що маємо зараз.

Та найважливіше, що він відкрив власного Ганді, побачивши той орієнтир, якого роками шукав у нескінчених експериментах. Та пробудив бажання відкрити справжнього себе у кожному з нас.

Він тільки став на цей шлях – попереду найцікавіше.

«Я все життя намагався зрозуміти, що ж з усіма нами відбувається, але побачив лише відображення саморефлексії людини у повсякденних справах і речах. Тож моя творчість – шліфування того загадкового дзеркала, що кожна людина являє для іншого», – так говорив Блудов.

Епілог

- Те, що кожен має право навчитися читати, надовго псує не лише письмо, а й думку.

Чи можуть слова конгруентно відобразити, розкрити сутність мистецтва Андрія Блудова? Певен, що ні. Цей товстезний каталог творів художника, що, нарешті, вийшов з типографії, робить це набагато краще за слова. Це -двері у невідоме. Кожен вже зараз може відкрити їх разом з майстром і заглянути у майбутнє.

Описувати його творчість, шукати відповідні контексти, підбирати влучні епітети – все одно, що читати анотацію до кіношедевру або витвору класичної музики.

Так, Блудов тісно пов'язаний із традиціями та течіями сучасногоукраїнського мистецтва, черпав емоційне натхнення у здобутках відомих маестро пост-авангарду та енергії під час подорожей і пленерів.

Та все це був лише первісний матеріал, інклюзивний розчин, з якого гравітація будувала зірки і планети. Беручи те, що надавало йому саме буття, він написав власну, захоплюючу унікальну історію - моторошною за своєю глибиною проникнення в сутність речей. Дуже красиву й зворушливу, надзвичайно емоційну та естетську, здатну як лікувати, так і збуджувати, викликати біль і заспокоювати. Де мають місце і сучасність, і минуле, де актуальність сьогодення занурюється корінням в одвічні правіки.

Разом з тим, він ще очікує на свого геніального «колективного глядача», який проросте, і дозріє разом ізпаросткамийого творчих експериментів. І  тоді майстер сам побачить у ньому своє відображення, впізнає власну тотожність, щоб злитись із людиною-всесвітом у спільний танок величного, примхливого і неосяжного життя.

P.S.

І головне! Поки я тут розтікався і рефлексував на мистецтво Андрія Блудова, ледве не забув додати, що Андрій – ще й дуже популярний та успішний майстер, картини якого розпорошені по десятках музеїв і приватних колекцій по всьому світу, і які приємно повісити на стіну або просто роздивлятись в каталозі. Отже, не зволікайте – тираж видання обмежений)

 

Леонід Хомяков